Творимо добрі справи разом – МЗОШІ №3 зібрала кошти у допомогу своєму випускнику
Влад Коврижних – наш випускник, який відправився у зону ООС два роки тому. 21-річний хлопець на початку другої ротації отримав доволі серйозне поранення ока: знаряд від ворожого РПГ влетів у дерево, після чого рештки акацій розлетілись навколо. Більше із них – у тіло молодого солдата. Як говорить Влад, зараз його праве око не реагує навіть на світло від яскравого ліхтаря – після вибуху око прийняло у себя близько 750 чужорідних тіл… Керівництво МЗОШІ №3, педагогічний колектив та батьки наших вихованців миттєво відгукнулись на допомогу Владиславу.За що велике дякуємо . Зібрані кошти в розмірі 5850 грн. вже було передано на лікування. За словами в.о.директора МЗОШІ №3 Ірини Селіванової-Зеркаль, така акція повинна стати постійною: «Наш випускник гідно захищав, захищає і, я впевнена, що й надалі буде плідно захищати свою країну та свій рідний дім. Сподіваюсь, що наша допомога не буде зайвою, тому ми всі очікуємо на покращення здоров'я Влада. Після такого випадку, що стався з нашим випускником, впевнена, що ми й надалі, по мірі наших сил, будемо допомагати українським військовслужбовцям». Сюрприз для всіх – флеш-інтерв’ю Влада Коврижних. Не дивлячись на усі обставини, він залишився таким же сором'язливим та спокійним, яким був у школі: - «До школи-інтернату №3 потрапив за сімейними обставинами, але саме школа дала мені багато життєвих уроків»; - «Школа запам’яталась друзями, цікавими заходами. Привіт би хотів передати Трофимовій Ірині Миколаївні, Марченко Вадиму Васильовичу та Чепурному Валерію Валерійовичу – дякую цим людям, які мене навчали справжньому життю, завжди були поруч та допомагали у скрутних ситуаціях (посміхається)»; - «У школі було багато цікавих історій, але не всі можна розповідати (сміється). Проте, був випадок під час гри у волейбол. М’яч вже падав униз, але прямо перед падінням я, якимось неймовірним чином, зумів вибити його ногою. Всі були шоковані та захоплені тим, яким чином це взагалі вдалось мені створити. Хлопці навіть казали, що вперше на свої очі побачили справжнє диво (посміхається)»; - «ООС? Було страшно. Як і усім. Взагалі, нас було мало – саме тих, хто був вперше. Згадувати той час – це правильно. Але нікому не хотів би передати ті емоції, які відчував там»; - «Плани на майбутнє дуже прості – пройти реабілітацію. Це найважливіше. А на 2 листопада у мене заплановане весілля (посміхається). Далі – робота, можливо за кордоном, можливо тут. І намагатися насолоджуватись життям».
|